Гумор про емігрантів

Сидить Мухаммед на навпочіпках в Берліні і плює на землю через дірку в зубах. Раптом з'являється фея і каже:
- Я ліва соціалістична соціальна фея! Я прилетіла, щоб виконати три бажання!
- Подивися, яка у мене дірка в роті! Я хочу, щоб мені вилікували і вставили всі зуби!
Не встиг Мухаммед вимовити ці слова, як миттєво вийшов закон про безкоштовне лікування і протезування зубів для соціально незахищених біженців та іноземців, і його рот засяяв білосніжною голлівудською посмішкою.
- Я дуже сумую за своїми чотирма дружинам і п'ятнадцяти дітлахам, а також за батьками, братам і сестрам, батьками-братами-сестрами моїх дружин! Я хочу, щоб ми всі жили на розкішній віллі, і щоб грошей завжди було вдосталь!
Не встиг Мухаммед договорити, як опинився на прекрасній віллі! На столі - текст закону про возз'єднання сімей для соціально незахищених біженців та іноземців, а також банківські папери які підтверджують виплату грошової допомоги. Будинок повністю мебльований і оснащений електроприладами відповідно до закону про допомогу в придбанні меблів та побутової техніки для соціальних іноземців.
Щасливий Мухаммед просто не знає, чого б йому ще попросити, адже одне бажання ще залишилося. І він попросив:
- Хочу стати справжнім німцем. Не тільки за громадянством. Хочу бути блакитнооким блондином, і щоб мене звали Міхаель Шульц!
Не встиг він закінчити фразу, як все зникло, і він знову сидить навпочіпки і плює на землю крізь дірку в зубах.
- Що трапилося? - запитав він у феї.
- Як не соромно, пане Шульц, канючити у держави! Ви повинні дбати про себе самі! Ідіть і шукайте роботу!

1920. Париж, кабаре, В залі сидять кілька емігрантів-білогвардійців.
- Панове, Знаєте, чого б мені зараз хотілося? Нажертися горілки, дати у пику офіціантові, а після залізти та срати у рояль!
-Поручік! Ви що ?! Це ж не Росія, вони ж не зрозуміють, тварюки дикі !!!

Основна помилка емігранта - перебільшувати проблеми у своїй країні і недооцінювати їх у чужій.

Нелегальні іммігранти завжди були проблемою для Америки. Запитайте будь якого індіанця.

Закон трьох поросят: чим міцніше будинок, тим більше емігрантів.

Дуже багатий одеський зубний лікар Рабинович емігрує до Америки.
Оскільки вивезти усе що має за кордон не представляється можливим, він усе своє майно продав і зробив собі п'ять пар дорогоцінних зубних протезів. Вартість цих протезів набагато перевищує граничну суму, яку за законом можна провезти через митницю США.
Він благополучно прибув до Нью-Йорка і, коли митник його запитав, для чого йому п'ять пар вставних зубів, Рабинович пояснює :
- Євреї, що дотримують кашруту, тримають два набори посуду : один - для м'ясного, інший - для молочного. Я такий релігійний, що тримаю також дві пари зубів : для м'ясної їжі та для молочної.
Митник злегка здивувався, але сказав :
- O'key ! Для цього вам потрібні дві пари зубів. Як щодо ще трьох пар, що знаходяться у вашій валізі?
Рабинович пояснює :
- Розумієте, дуже релігійні євреї тримають ще окремий посуд для м'ясного і молочного спеціально для Песаха. Я ж так релігійний, що для цього тримаю окрему пару зубів !
- О, ви дійсно дуже міцні у своїй вірі, якщо так ревно дотримуєтеся усіх релігійних традицій, - сказав митник. - Однак дозвольте вас запитати, для чого ще потрібна п'ята пара?
Рабинович неспокійно оглядається, жестом підкликає митника ближче, нахиляється до нього й шепоче :
- Знаєте, якщо чесно, іноді так хочеться пожувати шматочок бекону...

Рабинович та Зільберман емігрують до Ізраїлю. У тому місті, куди вони приїхали, громада обіцяє їм підтримку. Зільберман - лікар, його влаштовують санітаром до лікарні. Рабинович каже, що він кантор. Пропонувати кантору важку брудну роботу незручно, і громада призначає йому невелику пенсію.
Але потім все ж просить заспівати у синагозі.
Кантор-самозванець в розпачі вбігає до Зільбермана:
- Ой, Додік, що мені робити? Я ж зовсім не вмію співати!
- Яша, зроби так: встань на видне місце, видай один-єдиний звук і впади. Решту я беру на себе.
Так все і відбувається. Зільберман пробирається крізь стривожений натовп, оглядає Рабиновича, мацає пульс і випрямляється:
- Євреї, жити він буде, але співати - ніколи!

- Містер Гонтмахер, враховуючи ваш похилий вік, іспит на
громадянство ми проведемо українською мовою. Містер Гонтмахер, ви чуєте
мене? Чому ви дивитеся вгору?
- Щось сказали по радіо ...
- Це - не радіо, це я розмовляю з вами. Я!
- В мене праве вухо не чує.
- Добре, я скажу зліва.
- А ліворуч я не бачу.
- Як же вам задавати питання?
- Краще через мою дружину Фіру, вона все знає.
- Не можна. Інтерв'ю - з вами. Питання будуть за анкетою та по історії США.
- Ось! Якщо я з Одеси, так все на одну голову!
- Містер Гонтмахер, як ваше прізвище?
- Джордж Вашингтон.
- Ваше прізвище. Ваше!
- Джефферсон. Мені сказали, якщо не Вашингтон, то Джефферсон.
- Містер Гонтмахер, ви не зрозуміли запитання.
- Що ви чіпляєтеся, мені 98 років! Я що пам'ятаю, то пам'ятаю.
- Скільки вам років?
- 112.
- Ви ж сказали - 98.
- Я округлив.
- У вашій анкеті у графі "First name" ви написали шість імен. Ви хіба
аргентинець або бразилець?
- Ні, я - евреец. Але я написав усе, як було. Коли я народився, мене
називали Мотя, у школі - Митя, на роботі - Дмитро Іванович, хоча за
паспортом я - Абрам Ісаакович. У розвідку, у війну, я ходив під кличкою
Ганс, а мої позивні були "Сокіл". "Я-Сокіл! Я - Сокіл!" Я ж не міг
кричати в ефір: "Я - Абрам", таких позивних не було. А тут, в Америці,
я - Девід. Ковбой з Бердичева.
- Містер Гонтмахер, питання з історії. Хто переміг у війні Півночі з
Півднем.
- Ви щось запитали?
- Була війна Півночі з Півднем ...
- Яка війна, на півночі був Челюскін. Його ледве зняли з крижини.
- В Америці! Коли президентом був Абрахам Лінкольн ...
- А мені сказали, Обама!
- Не зараз, в 1865-му. Хто переміг у війні Півночі з Півднем?
- Слухайте, ви мене заплутали. Фашисти мене катували, я нічого не сказав,
комуністи катували, я нічого не сказав, дружина 53 роки ... Я - мовчазний
чоловік. Але якщо вас цікавить, хто переміг, то я скажу - НАШІ.
- Які "наші"?
- А хто був на півдні? Білогвардійці, Махно, Петлюра. А Червона Армія - на
півночі ...
- Містер Гонтмахер, ми говоримо про Америку. Амі-ри-ку!
- А що Америка? Антанту пам'ятаєте, їй теж дісталося!
- Скажіть, яке свято 4-го липня.
- Це я знаю!
- Слава Богу.
- 4 липня я запам'ятав на все життя!
- Ну?
- Таке просте запитання: як я можу забути "4 липня"?
- Ну, так скажіть!
- 4 липня ми з Фірочкой розписалися!
- 4 липня - День Незалежності.
- Ось незалежність я якраз втратив, але я не шкодую.
- А що означає "Сенксгівін Дей"?
- Це, коли їдять індичку.
- І коли ж цей день?
- У мене - кожен день! Я вже кажу фірі: "Скільки можна?" Вона каже:
"Індіанці навчили американців розводити індиків, і тепер їх нікуди
дівати ". -" Так я що, повинен за всіх віддуватися? "Дружино:" Завтра буде
"Чікен дей".
- Містер Гонтмахер ...
- Називайте мене просто Аба, ви мені так симпатичні. Ви, часом, не
єврей?
- Ні.
- Це так, до слова прийшлося.
- Містер Гонтмахер, ще запитання: Хто відкрив Америку?
- Фіма Розенблат. Він виїхав раніше всіх, а потім вже викликав інших.
- А ім'я Христофор Колумб вам знайоме?
- Звичайно. Він теж відкрив, але я не пам'ятаю, до Фіми чи після.
- У 1492 році! Вашого Фіми і духу не було.
- Це ви даремно. Ви поговоріть з Фімою, він пам'ятає Царя Соломона. І він
сказав, що Колумб був не зовсім єврей і тут знаходився нелегально, без
статусу "біженець", не мав ні Медікейд, ні фудстемпів, тому повернувся
до Іспанії. Він у вас проходив інтерв'ю на громадянство?
- Ні.
- Який же він американець?
- Містер Гонтмахер, ви вивчали історію США?
- А як же, 3 місяці!
- Добре, розкажіть, що ви запам'ятали.
- Що я запам'ятав? Один гешефт.
- Який гешефт?
- Манхеттен купили у індіанців за 24 долари! Уявляєте, 24 долари!
Де я був в цей час? Я б дав на один долар більше і зараз мав би
весь Манхеттен, а не цю однобедрумную нішу. Як гарний гешефт, так
мене там немає.
- Містер Гонтмахер, останнє запитання: навіщо ви хочете стати Громадянином
Сполучених Штатів Америки?
- Чесно?
- Чесно.
- Для Зями, мого приятеля, він залишився в Бердичеві. Я приїду до нього,
покажу АМЕРИКАНСЬКИЙ ПАСПОРТ, він подивиться і вигукне: "Цей шлімазл
таки став американцем! "