По довгій, дикій, стомлюючій дорозі йшов
чоловік та пес.
Ішов
він собі йшов, втомився, пес теж втомився. Раптом перед ним - оазис!
Прекрасні
ворота, за огорожею -
музика,
квіти, дзюркіт струмка,
словом,
відпочинок.
- Що це таке? - запитав мандрівник у
охоронця.
- Це рай, ти вже вмер,
і тепер можеш увійти й відпочити
по-справжньому.
-
А є там
вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...
- А поїсти дадуть?
- Усе, що захочеш.
- Але із мною пес.
- Шкодую, сер, із собаками не можна. Його прийдеться залишити тут.
І мандрівник пішов повз.. Через якийсь
час дорога привела його
на ферму. У воріт теж сидів
охоронець.
-
Я хочу пити, - попросив мандрівник.
- Заходь, у дворі є
колодязь.
- А мій пес?
- Біля колодязя побачиш поїлку.
- А поїсти?
- Можу почастувати тебе вечерею.
- А собаці?
- Найдеться кісточка.
- А що це за
місце?
- Це рай.
- Як
так?
Охоронець у палацу неподалік сказав мені, що рай - там.
- Бреше він усе. Там пекло.
- Як же ви, у раю, це терпите?
- Це
нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає
своїх друзів.