-
Тато,
а хто така повія?
- Боже! Де ти почула це слово?
-
В садку. Вадим сказав, що
я повія. Тому що я йому більше не даю.
А даю Петрику.
- Що ?!
- Плюшевого ведмедика. Не даю грати з плюшевим ведмедиком.
- Та ну, господи ... Вадим твій - дурник. А повія - нехороша
жінка. Ось хто вона така!
- Погана, чому?
- Тому що вона продажна.
- Тобто, тітка Оля - повія? Вона ж продає у крамниці. Отже вона - продажна.
- Ні, тітка Оля не продажна, тому що продає
сувеніри. А повія продає
себе.
- Як це, себе?
- Дуже просто. Той, хто хоче, може її купити. На якийсь
час.
- Для чого?
- Щоб спати.
- Спати?
- Так,
в одному ліжечку.
- Виходить тоді, повія - це наша
мама?
- Ти з глузду з'їхала?!
- Але вона ж з тобою спить за
гроші?
- За які гроші ?!
- За твою
зарплату.
- Ех ... Хіба ж це гроші ... Ні, вона зі мною - тому що кохає.
Я сподіваюся...
- Як і з дядьком Миколою?
- Що? З яким ще дядьком Миколою ?!
- З другого під'їзду. Ну, коли ти був у відрядженні, то у
нас ночував дядько Микола. З мамою в одному ліжечку ...
- Микола? У ліжечку ?! Я їй покажу! Повія!
- Дивно, яка ж мама повія, якщо вона з дядьком Миколою спала не за гроші, тому що кохає?
