АНОМАЛІЯ...
гумореска
Повертаюсь додому з
роботи. Пізно надворі, ось-ось опівніч.Т-а-ак, добряче
сьогодні затримались... Але ж і причина надповажна —
Петрович втретє дідом став. Як таку епохальну
подію не відзначити?..
Почали з “казьонки”. Продовжили самогонкою, після того, як пивом побавились трохи.
А час він,
знаєте, непомітно спливає. Перекурили, посміялися, згадали... Приємні життєві
спогади. Петрович
розпинався про свій неймовірний улов, Василько у чомусь щось вперто переконував Гната. Не
переконав...
Додому мені взагалі-то десять хвилин ходу.
Сьогодні звичний
шлях, ясна річ, значно довший.
Рух
мало схожий на прямолінійний. Одначе дійти до рідної хати — це ще півбіди. Найгірше,
пояснювати і виправдовуватись перед коханою дружинонькою. Софійка й слухати не схоче, відразу
нещадно атакуватиме: “Алкоголік нещасний, мені твої дружки-випивохи ось де сидять!” А
я мовчатиму, хоча ні — спробую якнайшвидше роздягнутись і прошмигнути у
постіль. Далі — сварись
не сварись, все одно твої
слова, як горохом об стіну... Ну все, причалапав. Ось і
двері. Та-а-а,
ключі дістав, треба зосередитись, щоб поцілити і...
Дивно, ніхто мене сьогодні не зустрічає. Що за аномалія така? Що за безлад у кімнаті, чи не
зловмисники
часом у
нас побували. А, ось де Софія.
Вона спить, хропе, аж заходиться. Чекай-
чекай, що це? Та
вона п`янюща. Х-ху, хоч закусуй, такий “аромат”... Очевидно, й у них на роботі
сьогодні також було святкування. Розумію тепер, чому вона вчора відправила
дітей до
бабусі.
Хитрюга.
Не будитиму її, не сваритиму. Проявлю чоловічу витримку і
толерантність, зрештою я й сам
добряче хильнув... Вочевидь, їй навряд чи вдруге захочеться побувати у такому хмільному
безпам`ятстві. А можливо, й дорікати мені за випиту зайву чарчину теж.
