Розповіді притчі

По довгій, дикій, стомлюючій дорозі йшов чоловік та пес.
Ішов він собі йшов, втомився, пес теж втомився. Раптом перед ним - оазис!
Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка,
словом, відпочинок.
- Що це таке? - запитав мандрівник у охоронця.
- Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш увійти й відпочити
по-справжньому.
- А є там вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...
- А поїсти дадуть?
- Усе, що захочеш.
- Але із мною пес.
- Шкодую, сер, із собаками не можна. Його прийдеться залишити тут.
І мандрівник пішов повз.. Через якийсь час дорога привела його
на ферму. У воріт теж сидів охоронець.
- Я хочу пити, - попросив мандрівник.
- Заходь, у дворі є колодязь.
- А мій пес?
- Біля колодязя побачиш поїлку.
- А поїсти?
- Можу почастувати тебе вечерею.
- А собаці?
- Найдеться кісточка.
- А що це за місце?
- Це рай.
- Як так? Охоронець у палацу неподалік сказав мені, що рай - там.
- Бреше він усе. Там пекло.
- Як же ви, у раю, це терпите?
- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає
своїх друзів.

Притча. Лежати на цвяху.
Одного разу чоловік йшов повз якийсь будинок і побачив бабусю в
кріслі-гойдалці, поруч із нею гойдався в кріслі дідок, що читає газету, а між ними на ґанку лежав собака й скиглив, начебто від болю.
Проходячи повз чоловік про себе здивувався, чому ж скиглить собака.
Наступного дня він знову йшов повз цей будинок. Він побачив стару пару в кріслах-гойдалках і собаку, що лежить між ними, й так же само скиглить. Здивований чоловік пообіцяв собі, що, якщо й завтра собака буде скиглити, він запитає про неї в старої пари. На третій день на своє лихо він побачив ту ж сцену: бабуся гойдалася в кріслі, дідок читав газету, а собака на своєму місці жалібно скиглила. Він
більше не міг цього витримати.
- Вибачте, пані, - звернувся він до бабусі, - що трапилося з вашою собакою?
- З нею? - перепитала вона. - Вона лежить на цвяху.
Збентежений її відповіддю чоловік запитав:
- Якщо вона лежить на цвяху і їй боляче, чому вона просто не встане?
Бабуся посміхнулася й сказала привітним, ласкавим голосом:
- Розумієте, пане, їй боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушитися з місця.