У родині помирає теща. У кімнаті наглухо зашторені вікна, панує напівтемрява й
тиша. Зібралися
родичі, біля голови стоїть зять. У якийсь
момент сонячне проміння проникає через щілину у шторі і падає на
обличчя вмираючої.
Жінка відкриває
очі, зітхає і каже:
- Господи, добре-то як!
- Мамо, не відволікайтеся, - каже зять.