За віконцем
весна розквітала
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало
Величезним кухонним ножем
Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне
тіло тієї
свині Пролетіло
життя мов хвилина
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив
в твоє
серце ножа
Ти збагнула, що
люди тварюки,
І твоя відлетіла
душа.
Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім
раю,
Я ж на кухні сиджу,
П'ю
горілку І тебе потихеньку жую.
Я не злодій, не
кат, не злочинець.
В мене
друзі,
робота, сім'я,
Та який же
я, є українець
Якщо сала не їстиму я.
