Найкращі історії

Молодий єврей прийшов до відомого нью-йоркському рабину і заявив, що хоче вивчити Талмуд.
- Ти знаєш арамейську? - Запитав рабин.
- Ні.
- А іврит?
- Ні.
- А Тору у дитинстві вчив?
- Ні, ребе. Але ви не хвилюйтеся. Я закінчив філософський факультет Берклі і щойно захистив дисертацію за логікою у філософії Сократа. А тепер, щоб заповнити білі плями у моїх знаннях, я хочу трохи повчити Талмуд.
- Ти не готовий вчити Талмуд. Це найглибша книга з усіх, написаних людьми. Але якщо ти наполягаєш, я влаштую тобі тест на логіку: впораєшся - буду тебе вчити.
Парубок погодився, і рабин продовжив:
- Двоє людей спускаються по димоходу. Один вилазить з чистим обличчям, інший - з брудним. Хто з них піде вмиватися?
У молодого філософа очі на лоб полізли:
- Це тест на логіку?!
Рабин кивнув.
- Ну, звичайно, той, у кого брудне обличчя!
- Невірно. Подумай логічно: той, у кого брудне обличчя, подивиться на того, у кого обличчя чисте, і вирішить, що його обличчя теж чисте. А той, у кого обличчя чисте, подивиться на того, у кого обличчя брудне, вирішить, що сам теж забруднився, і піде вмиватися.
- Хитро придумано! А ну, ребе, дайте мені ще один тест!
- Добре, юнак. Двоє людей спускаються по димоходу. Один вилазить з чистим обличчям, інший - з брудним. Хто з них піде вмиватися?
- Але ми вже з'ясували - той, у кого обличчя чисте!
- Неправильно. Обидва

Якось раз до великого китайського мислителя Конфуція прийшла у гості дуже освічена на ті часи леді й поставила йому запитання:
- Скажи, Конфуцій, чому коли жінка має багато коханців, то її піддають громадському осуду, а коли чоловік має багато жінок, то це підвищує його суспільний статус й додає авторитету.
Перш ніж відповісти Конфуцій мовчки заварив чай і розлив

Південний штат. По дорозі з шаленою швидкістю летить Феррарі. Шерифу ледь
вдається обігнати машину і зупинити порушника. За кермом тупувата
білявка.
Шериф (у передчутті розваги):
- Леді, з вас штраф за перевищення швидкості!
Білявка (здивовано хлоп-хлоп віями):
- Перевищення чого?
Шериф (єхидно):
- Швидкість це відстань, яку ви проїхали, поділена на час, за який ви її проїхали.
- Звідки ви знаєте відстань, яку я проїхала? Слідкували за мною від домівки? Знаєте, де я живу?
- Я не знаю, де ви живете.
- Але ви ж самі зізналися, що заміряли відстань, яку я проїхала, і поділили її на чогось там! А я їду з дому!
Шериф (стомлено):
- Швидкість у машині показує спідометр! Я їхав за вами і дивився на спідометр. Ви перевищили допустиму швидкість!
Білявка (здивовано хлоп-хлоп віями):
- Що таке спідометр?
Шериф (роздратовано):
- Подивіться перед собою на

УКРАЇНА — батьківщина замріяних ангелів.
Україна — це святилище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал — наполегливе очікування безкоштовного дива. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Європи і чекали «самостійності». Господь не витримав цього знущання і здійснив диво. Вдоволені результативністю своєї релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання і благополуччя. При цьому нас не лякає час і швидкоплинність життя. Ми поводимося мов безсмертні люди, яким не падає на голову цеглина, а лише мішки з твердою валютою.
Українці — це нація, цілком позбавлена комплексу неповноцінності. Зі всіх видів очікування ми обрали найдосконалішу філософську форму. Як особи з усталеним уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку. Все «знаючи», ми перебуваємо в постійному очікуванні, використовуючи наперед заготовлені ярлики. Черговий парламент для нас — ніщо. Черговий прем’єр для нас — ніхто. Флот — це те, що ділиться саме по собі. Гривня — це рубль. Свиня — це сусід. А сало — це продукт.
Активні ділові люди в наших очах виглядають як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної українській духовності. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами дива. Не рухаючись з місця і не докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань. Теоретично у нас є все. Головне — дочекатися цього. Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять і проходять, а дівчата з віночками і дідусь з бандурою — вічні.
Свою головну релігійну пісню ми зробили державним гімном. «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», — тобто самі по собі... «Запануєм i ми, браття, у своїй стоpонцi», — тобто коли-небудь, зараз нам не до цього. «Ще на нашій Україні доленька доспіє», — іншими словами, ситий українець незрілими плодами харчуватися не звик. Для нас доля — це не факт теперішнього часу, а те, що досі не існує. Все, що з нами відбувається, не має ніякого значення, бо в кожній українській хаті мешкають ченці, значно краще від буддійських знайомі з небаченим почуттям нірвани.
Нам дивно спостерігати за поведінкою американців, англійців, французів, росіян і так далі. Вони постійно лізуть у світову історію, щось декларують, «випендрюються», нападають на сусідів. Тобто поводяться як закомплексовані, ущербні люди. Сидячи на порозі своєї хатини, яка з краю, ми повільно жуємо галушку і не можемо збагнути, чого це німці постійно лізуть до нашого

Бойскаут та дідусь. (П'єса про ввічливість)
Бойскаут: Сідайте, будь ласка, на моє місце. Я ще молодий, я постою!
Дідусь: Дякую, внучку, але мені скоро виходити.
Бойскаут: У тираж?
Дідусь: Як тобі не соромно! Я тобі у дідусі годжуся!
Бойскаут: А, мені здається, я вдало пожартував. Старий, ти однією ногою у
могилі, хоч посміхнися перед інфарктом!
Дідусь: Вгамуйте його хто-небудь! Шмаркач! Я таких, як ти, на фронті ножем вбивав!
Бойскаут: Увага! Всі свідки: пан щойно зізнався, що на фронті був поліцаєм і різав єврейських дітей.
Дідусь: Панове, я не це мав на увазі ... Я не знав, що цей хам єврейської національності.
Перший пасажир: Ну, як це ви не знали?!
Що, по ньому не видно, чи що? Он який носяра з-під кашкета стирчить.
Бойскаут: Я ще й гаркавити вмію!
Другий пасажир: Бачите? Єврейський хлопчик поступився вам своїм місцем, а ви його ножем ...
Дідусь: Так я ... Я ж кажу, що невірно висловився, тому ...
Бойскаут: Тому що вчитися йому ніколи було - йому треба було нас нищіти, світ рятувати арійським порядком.
Міліціонер: Що тут відбувається, панове?
Перший пасажир: Так, ось, пане міліціонер, фашист хлопчика хотів зарізати!
Дідусь: В чому справа