Історії про міліцію

Невигадана історія з журналістської практики
Навмисне не придумаєш
ЯК НЕ КОЗАКИ І НЕ У ФУТБОЛ…
То я заголовок такий «змайстрував» з дитячого мультфільму, щоб заінтригувати читача. Випадок
про який піде мова насправді дуже смішний. Нарешті настав час оприлюднити перипетії того
курйозного трапунку. Справа в тому, що тоді у 2003-му році я обіцяв принаймні десять років про це
не писати. Надворі 2019-й, часи трошки інші, отже – можна! Як кажуть, у доброму настрої і з
добрими намірами. Поїхали.
Я тоді співпрацював з міською популярною газетою «Вісник», спеціалізувався на різних темах, як
правило повсякденних, про те що турбує пересічного мешканця, але й випадки кримінального
характеру також входили до мого багатого «репертуару». Слід сказати, що у Червоноградському
міському відділі міліції мене добре знали співробітники різного рангу, бо я не обмежувався простим
викладом хроніки, а наполягав на повній розкрутці теми. Якось навіть напросився на цілодобове
чергування і чудовий та жвавий з цього вийшов репортаж. Як кажуть – випробувано на собі. То вже
тепер правоохоронці мають відповідних фахівців центру громадських зв‘язків, що відфільтровують
усю інформацію. А то ж мова про події трохи віддалені. Я ще не втомив своєю преамбулою,
набирайтеся терпцю, розпочинаю власне найгарячіше.
Той листопадовий тиждень був надто бідний на кримінальну інформацію. Для міста, її мешканців,
- зрозуміло, на щастя, для мене, репортера, ситуація вимальовувалася не вельми оптимістичною.
Я вкотре зайшов у чергову частину, постояв похнюпившись хвилину, другу. І тут помічник чергового
Євген каже: «що ти паришся» і протягує мені ксерокопії п‘ятьох особливо небезпечних злочинців,
яких розшукують за скоєння тяжких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї. Ця новина мене
приголомшила, а прапорщик загадково додає, що відбитки неякісні і чорні, бо мовляв,
підозрюваних повезли на слідчий експеримент, де вони втекли через комин… Одне слово, купив
мене, як першокласника за цукерку. Але ж я того не знав. Загоріли в мене очі, я все ретельно
записав і розпитав. А через день у газеті серед інших кримінальних заміток під рубрикою «Отакої»
красувався на чільному місці матеріал – «Особливо небезпечні злочинці втекли через … комин».
Ясна річ, для часопису і читацького інтересу такі публікації – знахідка. Але ж – «качка» ще й яка! Не
гріх зацитувати перший абзац цього творіння від 27 листопада 2003-го року, бо вирізку дбайливо
зберіг. «Різні трафунки бувають у житті, однак такого зухвальства не пригадують навіть досвідчені
правоохоронці. Надзвичайна подія мала місце нещодавно в селі Борок Сокальського району, куди
підозрюваних у скоєнні крадіжки кольорових металів повезли на відтворення злочину. Замість
планової оперативної процедури трапився конфуз». Конфуз і у мене трапився, якому відмовило
журналістське чуття. Що сталося те сталося. Треба вести мову далі, з гумором. Адже випадок
цього вартий.
А на другий день у п‘ятницю тривожний телефонний дзвінок: «Негайно приїжджай у міський
відділ, тут така «жара». Нічого ще не підозрюючи, лечу. Прокручую різні варіанти, що б

Здати зброю!
У 1988 році патрулям міста Звенигород вперше видали зброю. Звенигород був найбільш благополучним містом с точки зору злочинності. Хуліганства та пияцтва, як й скрізь, вистачало, навіть з надлишком, але серйозних злочинів було мало. Так ось, настав час, стало неспокійно й у