Олег Леськів

ДИВІТЬСЯ, ВІН КУРИТЬ!
(гумореска)
Багато тепер пишеться й говориться про шкідливість куріння. Якщо зібрати всі матеріали —
вийшла б чималенька купа. Цікаво, що конкретного вирішення цієї глобальної проблеми не
пропонує ніхто.
Я ж позбувся згубної звички швидко і безболісно. Відзначу, що досягнення медицини або
екстрасенси тут ні при чому. Не вірите? А справа ось у чому. Поїхав якось у службових справах в
один районний центр. А там існувала традиція, чи заходи керівництва стосовно курців. Суть у тому,
що кожен вівторок вважався днем вільним від тютюну. Ніяких, штрафів, заборон чи обмежень,
просто всі знали — раз у тиждень був день некурців. Цікаво, що всі чемно дотримувались цього
правила. Приїхав я туди у понеділок ввечері, отже про місцеві нововведення знати ніяк не міг. А у
вівторок зранку... Вийшов собі на вулицю й закурив. Чимчикую, смачно затягуючись. А на мені
кожен перехожий спиняє докірливий погляд. І красномовно вивчає. Я зніяковів і кинув цигарку, але
запалити все ж

ШОСТЕ ВІДЧУТТЯ
-- Гумореска --
Кабінет у нас просторий – шість чоловік працює. Злагоджений і дружний колектив, виробничі
завдання завжди виконуємо й перевиконуємо, премії отримуємо. Одне слово, ідилія.
Звичайно, ми були б дурні, якщо на роботі тільки роботою займалися. Благо, у кожного свій
комп`ютер і доступ до інтернету. Можливостей, скільки завгодно, хотілося б тільки чимось
ексклюзивним займатися.
Великокаблученко у нас експерт з юридичних питань. Колись «погорів» на оборудці з
нерухомістю, відтак закінчив чимало різних спецкурсів – тепер видатний фахівець з права. То
судячи з його акаунтів у соціальних мережах й різноманітних консультацій, які він успішно
проводить. А ми, його колеги й раді, адже питання ранкової і післяобідньої кави і до кави у кабінеті
нас не обходить. Це люб’язно забезпечує Великокаблученко.
Марта Інгаляційна або просто Мартуся після того, як її третій чоловік вижив після унікальних
кулінарних експериментів всерйоз і надовго зайнялася самоосвітою. І недаремно, тепер ії
ютубканал стосовно секретів приготування їжі – один з найпопулярніших. Закине Мартуся нове
відео, де вона готує зміятину в ананасовому соусі, за кілька днів отримує тисячі й тисячі переглядів.
Бомбоглюк колись не любив тварин. Але після того, як його рудий кіт спричинився до розлучення
з коханою – тепер він голова впливової зоозахисної організації. Кругом нього котики, кицюні,
кішечки і тільки. Кардинально змінився чоловік. Знайшов свою нішу у житті.
У глибині кімнати розташований стіл Пінцетика. Це

ВЕРЕДЛИВИЙ ДІД
(Оригінальність у тому, що кожне наступне слово починається з наступої літери алфавіту -починаючи з А і завершуючи Я.)
Андрій біг в гастроном, ґвалт, - дід Едуард

ТЕОРЕТИЧНО І ПРАКТИЧНО
Теоретично і практично все могло закінчитися значно гірше. І навіть трагічно. На щастя, не сталося.
Бо я фартовий, у сорочці народився! А ще завжди суворо дотримуюся правил руху. Швидкість? Яка там
вона у велосипедиста. Більше не пам`ятаю нічого. Отямився, коли добряче щетиною заріс.
Дружина повідомила, що мій рогатий друг, тобто ровер, відновленню не підлягає. Ту купку разом зі
старими баняками уже здали у металобрухт.
Лікар довго тиснув мені руку, наголосивши, що доклав максимум зусиль, аби якнайшвидше повернути
мене до повноцінного життя. Оскільки я здоровий, виписав мене додому. Теоретично, так воно й мало
бути, адже ушкодження відсутні. Практично, я довго себе обмацував, присідав і махав кінцівками.
Схоже, ескулапи все-таки праві. Я відбувся легеньким переляком, кількома синцями гулею на лобі і …
втратою свідомості. Буває й таке. Дорогою додому до храму святого зайшов – якраз служба за здоров`я
була.
Спав міцно. Безтурботно. Розбудив телефонний дзвінок. Це був мій лікар. Схвильованим голосом він
запитав,

АНІ ФУТБОЛУ, АНІ ПРЕФЕРАНСУ…
Суботнім вечором він підійшов і запитав тихенько з надією, що отримає іншу відповідь:
– А завтра? Ти знову підеш із друзями на стадіон. Дві години несамовито вболіватимеш, а потім
почнеться преферанс ще на кілька годин. Я буду нудитись на самоті. Прислухатись до кожного, навіть
найтихішого звуку. Ти навіть не згадуєш про мене…
– Помиляєшся, милий, – вона почала гладити йому коси, провела руками по бороді, – кожних
півгодини, під час перекуру. Вибач, не телефоную… Обстановка не надихає.
– Ми могли б провести цілий вечір і півночі разом – тільки ти і я, – адже ми з тобою чоловік і дружина.
– Звісно, звісно, так – вона якось безтурботно і безбарвно це сказала, – а ми не нудьгуватимо весь
цей час?
– Побесідуємо про щось. Ми ж ніколи цього не робимо. Сядемо вкупці на канапі і розмовлятимемо
довго і різноманітно…
Договорити йому не вдалось, бо вона перебила:
– Про що поговоримо?
– Про все. Про все, що завгодно, моя мила, моя єдина.
Вона піднялась, зробила кілька кроків кімнатою і мовила переконливо. Хоча б для того, щоб
завершити цей безперспективний діалог:
– Добре. Вирішено… Завтра – ані футболу, ані преферансу. Весь вечір тільки з тобою.
У неділю, після обіду вона зручно вмостилася у кріслі і сказала:
– На годиннику п`ятнадцята година. Я до твоїх послуг. Всіх обдзвонила і попередила, щоб принаймні
п`ять годин нас не турбували. Маємо достатньо часу, аби поговорити про все. Прекрасно, мій милий.
Починай!
Він здивовано глянув на дружину. Заскочений, але задоволений, спромігся лише вичавити з себе

МИКИТА І БЕЗХАТЬКО
Зазвичай Микита спускався зі свого восьмого поверху ліфтом. А сьогодні біг сходами униз. Ні,
швидше летів, адже перескакував через дві сходинки. Цей процес тривав кілька секунд, і ось він
опинився у білому полоні подвір`я. Аж очі примружив, настільки все-навкруги було сліпуче-білим. Від
снігу, адже цілий вечір і ніч ліпила справжня хуртелиця, що ледь-ледь припинилась. Отямився від крику
двірнички тітки Тамари, котра готова вже була перехрестити Микиту мітлою:
– Що ти гониш, як навіжений? Лякаєш, ні світ, ні зоря.
Хлопець хотів її обняти замість вибачення, але лише піднесено сказав:
– Тітонько, в мене сьогодні, в мене сьогодні…
Але доказати не встиг. Двірничка його рішуче перебила:
– Дивись скільки снігу навалило. То ж стільки відгортати.
І, забувши про Микиту, продовжила свою невдячну місію.
Маршрутка у ранковий час нагадувала вулик. Штовханина, колотнеча, пасажири похнюплені,
незадоволені, адже попереду робочий день. Микита замріявся і наступив комусь на ногу. Вочевидь,
боляче, бо той розлютився і вилив на хлопця добрячу порцію словесного бруду. Той лише промимрив
несміливо:
– Вибачте, але в мене сьогодні, в мене сьогодні…
Його ніхто не слухав. Маршрутка жила своїм неспокійним життям. Микита тихо вийшов і решту шляху
долав мовчки. Добре, що встиг до початку зміни. Зустрів напарника Петра Михайловича, який нагадав
про борг. Микита мовчки витяг дві сотні, вложив тому у протягнуту руку і радісно промовив:
– Петре, знаєш, у мене сьогодні, у мене сьогодні…
Але той пропустив цю фразу повз вуха і вже піднімався сходами до прохідної. Микита також зайшов.
Постояв

Невигадана історія з журналістської практики
Навмисне не придумаєш
ЯК НЕ КОЗАКИ І НЕ У ФУТБОЛ…
То я заголовок такий «змайстрував» з дитячого мультфільму, щоб заінтригувати читача. Випадок
про який піде мова насправді дуже смішний. Нарешті настав час оприлюднити перипетії того
курйозного трапунку. Справа в тому, що тоді у 2003-му році я обіцяв принаймні десять років про це
не писати. Надворі 2019-й, часи трошки інші, отже – можна! Як кажуть, у доброму настрої і з
добрими намірами. Поїхали.
Я тоді співпрацював з міською популярною газетою «Вісник», спеціалізувався на різних темах, як
правило повсякденних, про те що турбує пересічного мешканця, але й випадки кримінального
характеру також входили до мого багатого «репертуару». Слід сказати, що у Червоноградському
міському відділі міліції мене добре знали співробітники різного рангу, бо я не обмежувався простим
викладом хроніки, а наполягав на повній розкрутці теми. Якось навіть напросився на цілодобове
чергування і чудовий та жвавий з цього вийшов репортаж. Як кажуть – випробувано на собі. То вже
тепер правоохоронці мають відповідних фахівців центру громадських зв‘язків, що відфільтровують
усю інформацію. А то ж мова про події трохи віддалені. Я ще не втомив своєю преамбулою,
набирайтеся терпцю, розпочинаю власне найгарячіше.
Той листопадовий тиждень був надто бідний на кримінальну інформацію. Для міста, її мешканців,
- зрозуміло, на щастя, для мене, репортера, ситуація вимальовувалася не вельми оптимістичною.
Я вкотре зайшов у чергову частину, постояв похнюпившись хвилину, другу. І тут помічник чергового
Євген каже: «що ти паришся» і протягує мені ксерокопії п‘ятьох особливо небезпечних злочинців,
яких розшукують за скоєння тяжких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї. Ця новина мене
приголомшила, а прапорщик загадково додає, що відбитки неякісні і чорні, бо мовляв,
підозрюваних повезли на слідчий експеримент, де вони втекли через комин… Одне слово, купив
мене, як першокласника за цукерку. Але ж я того не знав. Загоріли в мене очі, я все ретельно
записав і розпитав. А через день у газеті серед інших кримінальних заміток під рубрикою «Отакої»
красувався на чільному місці матеріал – «Особливо небезпечні злочинці втекли через … комин».
Ясна річ, для часопису і читацького інтересу такі публікації – знахідка. Але ж – «качка» ще й яка! Не
гріх зацитувати перший абзац цього творіння від 27 листопада 2003-го року, бо вирізку дбайливо
зберіг. «Різні трафунки бувають у житті, однак такого зухвальства не пригадують навіть досвідчені
правоохоронці. Надзвичайна подія мала місце нещодавно в селі Борок Сокальського району, куди
підозрюваних у скоєнні крадіжки кольорових металів повезли на відтворення злочину. Замість
планової оперативної процедури трапився конфуз». Конфуз і у мене трапився, якому відмовило
журналістське чуття. Що сталося те сталося. Треба вести мову далі, з гумором. Адже випадок
цього вартий.
А на другий день у п‘ятницю тривожний телефонний дзвінок: «Негайно приїжджай у міський
відділ, тут така «жара». Нічого ще не підозрюючи, лечу. Прокручую різні варіанти, що б

АНТАНАНАРІВУ
(невигадана історія)
У 1-А вивчали літеру А. Марія Степанівна пояснила шестиліткам, як вона пишеться, як
вимовляється. Відтак запропонувала першокласникам пригадати слова на першу літеру абетки.
Маленькі учні залюбки називали, випереджаючи один одного, добре відомі слова - алея, акація,
автобус, артист, автомат, Америка... Лише Віталик мовчав. До нього й підійшла вчителька,
сказавши:
— А тепер ти, Віталику.
Хлопчик набрав повітря повні груди і випалив:
— Антананаріву!
Усі діти засміялись, а Марія Степанівна з докором мовила:
— Ну що це за слово.

ЗВОРОТНИЙ ВАРІАНТ
гумореска
На п`ятій хвилині найвідповідальнішого футбольного матчу за участю збірної України до кімнати
тихенько проник мій дванадцятирічний син. Однак зацікавленості долею наших хлопців у нього
цього разу не було. Все виявилось надто прозаїчнішим.
— Тату, — Михайлик шморгнув носом і несміливо продовжив, — нам задали твір на завтра
написати. Мамі ніколи. А тема важка. “Ким бути?” Ти допоможеш мені, правда?..
У цю хвилину Шевченко завдав невідпорного удару у нижній кут воріт суперника, проте
переможно підскочити на стільці якось не пасувало — треба було рятувати сімейну ситуацію. Тут я
продемонстрував фінт не гірший, за нашого центрфорварда.
— Сину, у математиці є блискучий метод доведення від супротивного. Я раджу тобі ним
скористатися. Напиши спочатку, ким би ти не хотів бути у майбутньому, а висновок цілком
природньо зробиш в кінці твору. Я заохотив підлітка підбадьорливим ударом по плечу і підморгнув:
“Втри їм усім носа”.
Михайлик мовчки поплентався в іншу кімнату. Писати йому, ясна річ, не хотілося, але чоловіча
впертість і прагнення

АНОМАЛІЯ...
гумореска
Повертаюсь додому з роботи. Пізно надворі, ось-ось опівніч.Т-а-ак, добряче сьогодні
затримались... Але ж і причина надповажна — Петрович втретє дідом став. Як таку епохальну
подію не відзначити?..
Почали з “казьонки”. Продовжили самогонкою, після того, як пивом побавились трохи. А час він,
знаєте, непомітно спливає. Перекурили, посміялися, згадали... Приємні життєві спогади. Петрович
розпинався про свій неймовірний улов, Василько у чомусь щось вперто переконував Гната. Не
переконав...
Додому мені взагалі-то десять хвилин ходу. Сьогодні звичний шлях, ясна річ, значно довший.
Рух мало схожий на прямолінійний. Одначе дійти до рідної хати — це ще півбіди. Найгірше,
пояснювати і виправдовуватись перед коханою дружинонькою. Софійка й слухати не схоче, відразу
нещадно атакуватиме: “Алкоголік нещасний, мені твої дружки-випивохи ось де сидять!” А я
мовчатиму, хоча ні — спробую якнайшвидше роздягнутись і прошмигнути у